Все для педагога - 2.1. Дохристиянські часи — XVIII ст.
 
Все для педагога
Меню сайту
Категорії розділу
Сьогодні [0]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 213
Статистика
статистика PR-CY.ru
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

2.1. Дохристиянські часи — XVIII ст.



Людина з давніх часів цікавилася психічними явищами. Не були винятком і українці. І.Огієнко, досліджуючи уявлення українців про душу в дохристиянські часи, зазначав, що ці уявлення поступово змінювалися. Спочатку наші предки вважа­ли, що по смерті душа не розлучається з тілом, а зостається в ньому, тільки людина переходить до іншого світу. З цих причин клали до могили все необхідне для життя. Згодом в українців почало переважати нове розуміння душі, згідно з яким по смерті душа відділяється від тіла. Душа живе окремим життям вічно, тобто є безсмертною. Поширене в ті часи порівняння душі з пер­линою дістало своє відображення і в "Слові о полку Ігоревім".

У ті часи українці виводили своє розуміння душі з по­рівняння сну і смерті. Сон вони пояснювали як тимчасовий відхід душі від тіла, завдяки чому душа на короткий час зустрічається з потойбічним світом. Під час цих зустрічей душа дізнається, що станеться з людиною. На основі таких уявлень постали віра у пророчі сни й ворожіння снами. Під час сну, гадали наші предки, душа тимчасово відлітає від тіла, а потім повертається в нього. Коли душа відлітає від тіла назавжди, настає смерть. Але смерть — це тільки тривалий сон. Тому померлий — це тільки сплячий, і хоч цей сон дуже довгий, але колись може припинитися.

Український народ уявляв собі душу як пару, хмаринку, дихання, дим, вітерець або як пташку, чи метелика, бджолу, мушку. Вважали, що спочатку по смерті душа відлітає від тіла й перебуває недалеко від дому аж до закінчення похоронного обряду. Тому перші три дні по смерті на вікні чи на столі ставили посудину з водою, щоб душа могла собі легко обмиватися, а то й пити.

Про вмістище душі в тілі були різні уявлення. Найчастіше вважалося, що душа знаходиться на шиї, в ямці під адамовим яблуком. Відображення такого розуміння подибуємо в "Слові о полку Ігоревім". Проте як на місце душі в тілі вказували і на печінку, і на груди, і на живіт, а то й на людську кров. Саме тому кров свята і її треба шанувати ("людська кров не водиця, проливати не годиться").

На основі аналізу народних казок та інших джерел І.Огієн­ко дійшов висновку, що в давнину українському народу бу­ли відомі уявлення про переселення душ (метампсихоз). За його гіпотезою, ці уявлення сягають у глибоку давнину, часи Дунайсько-Чорноморської доби. Предки вважали, що душа може переселитись у тварину або рослину, тому говорили: не вби­вай одиноку мушку зимою в хаті — то, може, душі близьких твоїх родичів.

З аналізу літописів І.Огієнко зробив висновок, що для українців з давніх часів душа була святою, а тіло грішним. Ще в дохристиянські часи побутувало уявлення про те, що сорок днів після смерті людини душа, вийшовши з тіла, блукає, а потім іде на той світ. Люди вважали, що подорож душі на той світ дуже довга й небезпечна. Згідно з одними віруван­нями, душа, покинувши тіло, стає зіркою і дивиться згори на землю, тому зорі — це душі померлих. За іншими віруваннями, кожна людина одержує свою зірку, яка її охороняє впродовж життя.

Середньовічні українські мислителі зазнали значного впли­ву давньогрецьких філософів. Зокрема, набули поширення ідеї Платона про те, що душа знаходиться у тілі людини і спря­мовує її протягом усього життя, а після смерті залишає тіло і переселяється у "світ ідей". Українські філософи сприйняли й думки Арістотеля про душу як рушія, що дає змогу людині розвивати себе, пізнавати Всесвіт та світобудову. У процесі пізнання Арістотель на перше місце ставив мислення, знання, інтелект і мудрість. Ці ідеї стали провідними для мислителів України-Руси. Водночас вони зазнали й впливу положень іудейсько-християнської релігії, згідно з якою людина доходить до своєї суті не через розум, а через Вищу істоту, яка незбаг­ненна для людського розуму.

Володимир Мономах (1053 - 1125) у своєму творі "Повчан­ня" розробив правила спілкування своїх дітей з оточуючими людьми.

Однією з перших психологічних праць в Україні була ро­бота Кирила Туровського "Притча про душу і тіло". Йому, наприклад, належить, так би мовити, негативна психологічна характеристика Андрія Боголюбського, який пограбував київ­ські святині і був покараний за це своїми ж прибічниками.

Юрій Дрогобич (1450 - 1494) написав книгу філософсько-психологічного змісту "Прогностичне судження". Іван Турбінецький-Рутенець у своїх працях розглядав питання морального виховання, звичаї українців на землях, які входи­ли до складу Польщі.

Станіслав Оріховський (1513 - 1566) у дослідженнях "Зраз­ковий підданий", "Хрещення русинів" та ін. розглядав психолого-педагогічні проблеми.

Під керівництвом Костянтина Острозького (1526 - 1608) викладачі Острозької школи написали працю "Порядок шкіль­ний" (1586), де викладалися гуманістичні ідеї стосовно до взаємин між усіма учнями (із заможних і незаможних родин) та вчителями. Одні з перших досліджень соціально-психологіч­ного змісту був також "Статут Львівських братських шкіл" (1586).

Вагомою психологічною працею була праця Касіяна Саковича (1573 - 1647) "Трактат про душу". В цій роботі він доводив, що найвищою мудрістю психології є досконале само­пізнання, мета якого в тому, щоб пізнати закони і властивості своєї природи, уникнути того, що шкодить природі людини. За Саковичем, душа є формою тіла, вона не вмирає. Він зробив спробу типологізувати людей, взявши за основу самовизна­чення і самовиховання.

Значний внесок у розвиток психолого-педагогічної думки зробив Петро Могила (1596/97 - 1647). Створений ним вищий навчальний заклад не поступався західноєвропей­ським університетам, "аж до останньої русифікації", як писав М.Грушевський. Наприклад, ректор Києво-Могилянської колегії Інокентій Гізель (бл. 1600 - 1683) за 45 років до Дж.Локка, за свідченням П.М.Пелеха, обгрунтував роль від­чуттів і сприймань у розвитку інтелекту людини. Саме І.Гізель перший написав, що "нічого немає в інтелекті, чого не було в чутті". На основі його ідей, а пізніше ідей Дж.Локка були висунуті гіпотези про те, що головні елементи, з яких складаються відчуття, поєднуються за законами асоціативних ідей.

Інокентій Галатовський (? -1688) написав близько двадцяти творів польською й українською мовами. Найважливіший внесок зробив у розвиток риторики. Зокрема, він перший в Україні склав підручник гомілетики — науки про правила і засади підготовки та виголошення прилюдних проповідей. Мовлення проповідника, зазначав він, має активізувати слу­хачів, орієнтувати на моральне життя.

Феофан Прокопович (1681 - 1736) зробив вагомий внесок у психолого-педагогічну думку України, а потім і Росії. Особливо важливою є його думка про те, що основним почуттям людини є любов. Усі почуття, зазначав він, обертаються навколо двох осей: бажати добра і не бажати зла. Щоб викликати почуття у слухачів, треба керуватися двома правилами: 1) обрати пред­мет, важливий для слухачів; 2) перш ніж викликати почуття в інших, слід викликати це почуття у себе. Необхідними якостями особистості викладача Прокопович вважав розсудливість, справедливість, поміркованість і хоробрість.

Дещо занепала психолого-педагогічна думка в Україні у зв'язку з масовим вивезенням Петром І і Катериною II інтелек­туальних сил України до Петербурга, Москва та інших міст Росії. Проте й інтелектуально знесилена Україна продовжувала народжувати геніальних мислителів. До них належить Григорій Савич Сковорода (1722 - 1794). На думку Г.Сковороди, люди приймають видимий чуттєвий світ за дійсність, це призводить до помилок і мук. Великий і малий чуттєво даний світ Г.Сковорода пояснював як символи, за якими необхідно знайти їх справжню природу. В цьому він вбачав мету людського існування. Мотиваційний вибір здійснюється через пізнання "ангельського" і "сатанинського", що становить основу само­визначення людини. В результаті самовизначення людина усвідомлює свої здібності, здатність до певної діяльності, в цьому знаходить своє щастя.

За Г.Скоровородою, людина і світ — це дві безодні, "він — в тобі, а ти в ньому". Йому належить гуманістичне трактуван­ня інтелекту людини, за допомогою якого вона може вдоскона­лювати індивідуальне і суспільне життя. Ці думки Г.Сковороди виходили з його загальної концепції про те, що реальний світ є результатом гармонійної взаємодії трьох світів (загальний світ, у якому "живе усе породжене", — це великий світ; другий світ "є мікрокосмос, себто світик, світочок, або людина"; третій світ є "символічний, або Біблія"). Між цими трьома світами існує відповідність, гармонія, яка встановлюється не сама собою, а залежить від уміння людини "розшифровувати" символи Біб­лії — третього світу, який опосередковує взаємини людини і природи. Г.Сковорода вважав, що сенс життю дає праця, тобто реальний процес "прочитання", розшифрування символів тре­тього світу. Важливою для психологів є думка І. Сковороди про рівновагу. Ця ідея втілилася в положеннях про договір із самим собою, орієнтацію на себе та інших тощо.

Г.Сковорода одним з перших започаткував ідею про лю­дину як мікрокосмос, яка була згодом розвинута у працях Ш.Ференці й особливо в роботах К.Юнга, який ідентифіку­вав колективное несвідоме з мікрокосмом, та дослідженнях Р.Лотце, котрий на підставі згаданої ідеї встановив докорінну відмінність між життям внутрішнім і зовнішньою природою.

Г.Сковорода обґрунтував ідею свободи як передумови щас­тя людини, правди, добра, справедливості, самопізнання. Він засуджував тиранів та їхніх прислужників, протиставляв їм "синів землі" з "духовними премудростями".
Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Завантажети файли

Copyright MyCorp © 2016