Все для педагога - 2.4. Харківська школа (1917 - 1941)
 
Все для педагога
Меню сайту
Категорії розділу
Сьогодні [0]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 213
Статистика
статистика PR-CY.ru
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

2.4. Харківська школа (1917 - 1941)



За даними дослідження Г.Г.Петренко та інших, у Хар­кові ще на початку XX ст. послідовниками О.О.Потебні була започаткована школа психологічної творчості. Результа­ти її роботи узагальнено у восьмитомному виданні "Питання теорії психології і творчості" (1907 - 1923). У Харкові була створена Міцна українська педагогічна школа, заснована В.П.Протопоповим, І.О.Соколянським, О.С.Заслужним. Тут досліджувались проблеми поведінки людини і колективу, здібностей, шкільної успішності учнів тощо. Харківська пси­хологічна школа виникла на початку 30-х років, коли у Всеукраїнській психоневрологічній академії був створений сектор психології. Тут працювали Л.І.Божович, П.Я.Гальпе-рін, О.В.Запорожець, П.І.Зінченко, О.М.Леонтьєв, Г.Д.Луков, О.Р.Лурія, В.В.Містюк, О.О.Хоменко та ін. Згодом до цієї по­тужної наукової групи увійшли В.І.Аснін, Д.М.Арановська, Ф.В.Басін, Т.О.Гіневська, О.В.Гордон, О.М.Концева, Г.В.Ма-зуренко, Т.І.Титаренко та ін. Ці психологи виявили співвід­ношення мовлення і практичного інтелекту, мислення, зв'язки теоретичної і практичної діяльності, сприймання, пам'яті тощо.   

Лев Семенович Виготський (1896 - 1934) — психолог, розпочав свою наукову діяльність в Україні. Так, 1929 р. у Харкові написав працю з проблем військової психології. Пси­хологічні ідеї Л.Виготського справили великий вплив на радянську психологічну і педагогічну думку.

Л.Виготський, спираючись на ранні праці К.Маркса й особливо на ідеї Гегеля (зокрема його роботу "Феноменологія духу", де викладено вчення про прояви свідомості в історич­ному процесі, зміни її форм), вдався до спроби дати в узагальненому вигляді історію людського духу, показав шлях розвитку культури як єдності індивідуального пізнання і ду­ховного поступу людства.

Л.Виготський розробив учення про розвиток психічних функцій у процесі опосередкованого спілкування й освоєння індивідуумом цінностей культури. Культурні знаки, насамперед знаки мови, служать своєрідним засобом, завдяки якому суб'єкт, впливаючи на іншого, формує власний зовнішній світ. Основними його одиницями є значення, тобто узагальнення, когнітивні складові свідомості та мотиваційні компоненти. Психічні функції, які даються природою, перетворюються у функції вищого рівня розвитку. Л.Виготському належить ідея "зони найближчого розвитку".

Олександр Володимирович Запорожець (1905 - 1981) — український і російський психолог, розпочав свою наукову діяльність у Харкові. Проте репресії, спрямовані проти україн­ської інтелігенції, не дали змоги О.Запорожцю працювати в Україні, і в 1939 р. він переїхав до Москви.

О. Запорожець розробляв загальнопсихологічну теорію діяльності в генетичному аспекті, розкрив роль практичних дій у генезі сприймання, мислення та інших пізнавальних процесів. Йому належать праці з теорії емоцій як особливої ланки регуляції діяльності. Наукові інтереси О.Запорожця стосува­лися психічного розвитку дитини, її виховання і навчання. Його ідеї лягли в основу дошкільної психології й педагогіки.

Іван Панасович Соколянський (1889 - 1960) — український психолог і дефектолог. У 1910 р. працював викладачем Олек­сандрійського педучилища для глухонімих (Запорізька гу­бернія). Після жовтневих подій працював у Наркоматі освіти УРСР, брав активну участь у створенні Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР (1926) та Науково-дослідного інсти­туту дефектології (1930). Раніше, 1923 p., у Харкові створив відділ сліпоглухонімих при педагогічній лабораторії. І.Соколянський досліджував теоретичні питання навчання і вихо­вання сліпоглухонімих дітей, розробив ланцюгову методику їх навчання.

Крім проблем дефектології, розробляв основні проблеми вчення про поведінку (1931). Попереджав, що педагогіці загро­жує небезпека вульгаризації, коли за неї беруться зоотехніки, ветеринари і медики, коли в педагогіці панує засилля "рефлек­сологічної макулатури".

Офіційні ідеологи в ті часи вважали, що у вихованні "нової людини" педагогіка, педологія і психологія мають орієнтува­тися на дитячі будинки. Сім'ю вони проголошували осеред­дям дрібнобуржуазної, міщанської ідеології. І.П.Соколянський сміливо виступав проти таких поглядів, обстоюючи сім'ю як осередок виховання, "батьківську педагогіку" тощо. Влада вда­лася до випробуваних заходів: спочатку вчений мусив визнати свої "помилки і збочення", а 1938 року І.Соколянського було заарештовано.

Змушений переїхати до Москви, І.Соколянський з 1941 р. за­відував там лабораторією сліпоглухонімих дітей. Він був одним із перших вихователів О.І.Скороходової, котра досягла високо­го рівня розвитку, досконало оволоділа російською та україн­ською мовами, дістала науковий ступінь кандидата наук.

І.А.Хаїт був директором НДІП (1933 р.) і водночас заступником наркома освіти УРСР. Досить красномовні самі назви його доповідей і статей: "За більшовицьку розчистку на фронті педагогічної теорії", "Зірвати маску з так званої "хар­ківської педагогічної школи". Харківську педагогічну школу він називав "рідною сестрою педагогічних шкіл німецького, українського, італійського та інших фашизмів". Новий дирек­тор завдав удару педагогам і психологам. Залишених на роботі (О.Г.Дзеверін, А.І.Гендрихівська, М.М.Миронов та ін.) він спонукав до написання статей, що розвінчували Харківську педагогічну школу. Така "наукова робота" тривала й наступ­ними роками. Всі вказівки реалізував на практиці вже новий директор НДІПУ — Й.Ліпман. Почалися репресії щодо науков­ців Харківського науково-дослідного інституту педагогіки. Таке цькування призвело до того, що цей науковий осередок майже перестав існувати, а нерепресовані його науковці пере­йшли працювати до інших установ. Чимало вчених виїхало з України до Росії. Отже, і таким способом імперія знекровлю­вала інтелект України. (До речі, деякі із згаданих критиків пізніше переглянули свої позиції. Наприклад, О.Дзеверін різко виступав проти репресій, які чинились в Україні в 70-х роках.)

Олександр Романович Лурія (1902 - 1977) — російський і український психолог, у Харкові проводив дослідження у галу­зі генетичної психології, вивчав роль генетичних і соціальних факторів у розвитку психіки. Йому належать роботи з проблем історії розвитку пізнавальних процесів, мозкової локалізації вищих психічних функцій, методів нейропсихологічної діагностики, нейропсихології пам'яті, нейролінгвістики тощо.

Олександр Миколайович Леонтьєв (1903 - 1979) — відомий психолог, який певний час одночасно працював у Харкові й Москві. В Харкові під його керівництвом і за активної участі
О.В.Запорожця, П.І.Зінченка, П.Я.Гальперіна та інших психологів провадилися дослідження психічного розвитку дітей. Усі ці дослідження були об'єднані загальнотеоретичною позицією,
згідно з якою психічні процеси нерозривно пов'язані з практичною діяльністю людини. Особливе місце надавалося мотивам діяльності, зокрема їх впливу на особливості та продуктивність розвитку психічних процесів у дитини. Теоретичним підґрунтям
вчення про діяльність прислужилися позиції Гегеля і ранні ідеї К.Маркса щодо мотивів і операцій як структурних елементів діяльності. Теоретичні й експериментальні роботи, виконані у Харкові, справили значний вплив на подальший розвиток психологічних досліджень у Радянському Союзі.

Оцінка внеску О.Леонтьєва у психолого-педагогічну думку потребує спеціального дослідження. Слід зважати на те, що О.Леонтьєв працював під час "великого терору" щодо інте­лігенції України. Харківська школа, очолювана О.Леонтьєвим, припинила свою діяльність. Частину її учасників було репре­совано, деякі виїхали з України (О.Запорожець, П.Гальперін, І.Божович та ін.), і тільки невелика частина залишилась в Україні. Пізніше з неї виросла основана П.І.Зінченком потужна творча група, яка успішно розробляла психологічні проблеми, і насамперед проблеми пам'яті. Учні П.Зінченка продовжують працювати над цією проблемою.

Після згаданих репресій О.Леонтьєв став найбільш войов­ничим серед психологів провідником марксизму. Багато його публікацій містять гостру критику поглядів західноєвропей­ських і американських психологів. О.Леонтьєв надзвичайно негативно ставився до використання тестів на інтелект. Остан­німи роками погляди О.Леонтьєва цілком відповідали офіцій­ній концепції виховання "нової радянської людини".

Лідія Іллівна Божович (1908 - 1981) — український і ро­сійський психолог, автор численних праць із педагогічної та дитячої психології. Л.Божович вивчала пізнавальні інтереси школярів, здійснювала диференційний підхід до виявлення мотивів навчальної діяльності та їх зв'язку з соціальними мо­тивами. В її працях описані новоутворення у розвитку особис­тості.

Л.Божович належать роботи, де аналізуються особисті конфлікти дітей. Вона здійснила експериментальне досліджен­ня функції самооцінки, ідеалів, мотивів та потреб дитини, природи і шляхів формування стійкості особистості ("Особис­тість і її формування у дитячому віці" (1968)). Л.Божович навчалась і працювала у Харкові, була вихованкою Харків­ської школи, очолюваної О.Леонтьєвим. З посиленням репресій переїхала до Москви.

Петро Якович Гальперін (1902 - 1989) — російський і український психолог. Розпочинав свою наукову діяльність в Україні, мав зв'язок з відомою Харківською школою. Після гонінь на інтелігенцію України переїхав до Москви. П.Галь­перін — автор концепції поетапного формування розумової діяльності.

Данило Борисович Ельконін (1904 - 1984) — росій­ський і український психолог, народився в Полтаві, працював в Україні, а потім переїхав до Москви. Творчо переосмислив положення Гегеля про розвиток психіки в індивіда і здійснив періодизацію психічного розвитку дітей, основану на понятті "провідна діяльність". Спираючись на культурно-історичну концепцію, визначив роль гри в розвитку дитини, запропо­нував методику навчання дітей читання тощо.

Володимир Іванович Аснін (1904 - 1954) — український психолог, працював над проблемами волі, дисциплінованості та мотивів діяльності, рухових навичок тощо.

О.С.Залужний — український психолог і педагог. Йому належать праці про вплив оточення на шкільну успішність та загальний розвиток дитини (1929), соціальну спрямованість дітей шкільного віку (1930) та ін. О.Залужний був активним поборником експериментального вивчення розвитку дити­ни, але його педагогічні ідеї засуджувались офіційними ідеологами.
Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Завантажети файли

Copyright MyCorp © 2016