Психологія належить до числа найдавніших наук: вона виникла близько 2500 років тому в стародавній Греції.
Протягом усієї історії розвитку психології відбувалася і відбувається боротьба між матеріалістичним і ідеалістичним розумінням та поясненням психічних явищ.
Основне питання, з якого йде суперечка між матеріалістами та ідеалістами,— це питання про те, що в світі існувало раніше: матеріальне чи духовне, матерія чи дух і як пов'язані між собою ці два роди явищ. Матеріалісти вважають, що матерія — пер-винна, а психіка, свідомість — вторинні, похідні від матерії. Ідеалісти, навпаки, твердять, що вічно існує тільки духовне начало (у вигляді якоїсь ідеї, бога, душі), а потім було сотворено матерію, природу, що нас оточує.
З цих різних філософських позицій сприймалось і поясню-валось і психічне життя людини.
Правильне й справді наукове розв'язання питання про походження психіки, про взаємовідношення психічних явищ 3 матеріальними та фізіологічними дає марксистськоленінська філософія діалектичного матеріалізму.
Діалектичний матеріалізм доводить, що психіка є продуктом тривалого розвитку матерії. Лише на певній стадії розвитку і( матерії виникло психічне життя як особлива властивість цієї ' матерії.
В історії розвитку світу був час, коли психіки, і тим більше свідомості, не було. Неорганічна природа, рослинний світ ніякого психічного життя не мають, у них відсутня здатність сприймання, мислення, відчуття.
Психіка виникла на найвищому ступені розвитку матеріального світу — на стадії появи живих істот: тварин і людини. В хо¬ді еволюції тварин формувався спеціальний орган психіки — нервова система, а пізніше її вищий відділ — головний мозок. У вищих тварин і людини розвиток психіки органічно, нерозривно пов'язаний з розвитком кори великих півкуль мозку.
Отже, психіка, свідомість — це властивість матерії, що виникла на високому ступені її розвитку. Психіка, свідомість — це вищий продукт особливим чином організованої матерії — мозку.
Ідеалістична психологія заперечує залежність психічного життя від організму, нервової системи людини, від умов її життя та виховання. Ідеалісти вважають, що думки, почуття, бажання, прагнення, вчинки та поведінка людини — це прояв особливої нематеріальної сутності — духа або душі, що якимось таємничим чином поєднується з тілом людини в момент її народження й залишає його після смерті.
Ідеалістична психологія різних напрямів протягом всієї історії була вірною служницею релігії і прагнула обгрунтувати необхідність віри в існування бога — творця світу, віри й безсмертя душі, в потойбічний світ. У капіталістичних країнах реакцій¬ні класи використовують ідеалістичну психологію як класову зброю в боротьбі з невіруючими, атеїстами, в боротьбі проти комуністичних ідей.
Найбільш реакційні психологи-ідеалісти активно служать імперіалістичній буржуазії в обмані і задурманюванні свідомості трудящих мас релігійними вигадками й забобонами. Цим самим експлуататорські класи за допомогою релігії відвертають робітників і селян від класової боротьби. Близькість ідеалістичної психології та релігії показує класову сутність ідеалістичної психології, яка відображує світогляд, політичні погляди й класові інтереси експлуататорів.
Ідеалістична психологія політично нам ворожа, з наукової точки зору необгрунтована. Не можна з наукових позицій довести те, чого немає,— існування якоїсь особливої безсмертної душі, не зв'язаної з матерією. Не можна довести незалежність психічних процесів від діяльності мозку, нервової системи, організму людини в цілому. Неможливі думка без мозку, розум людини, відірваний від людини. Ідеалістична психологія як неспроможна й неправильна в науковому відношенні нами повністю заперечується.
Багато зарубіжних дослідників-психологів нині все більше й більше відходять з ідеалістичних позицій і наближаються до матеріалістичного розуміння психічного життя людини.
Діалектико-матеріалістичне розуміння психіки як продукту матерії необхідно відрізняти від поглядів вульгарних матеріалі-стів-механіцистів. Вони не бачили й не розуміли якісних відмінностей між явищами природи: хімічними, біологічними, фізіологічними й психічними. З їхньої точки зору, всі ці явища є рухом матеріальних частинок у просторі. Представники вульгарного механістичного матеріалізму твердили, наприклад, що думка так само виділяється мозком, як жовч виділяється печінкою. Діалектичний матеріалізм заперечує ототожнення психіки й матерії. Визнання залежності психіки від мозку не означає зведення психіки й свідомості до матеріальних.і фізіологічних процесів діяльності мозку. «Що і думка і матерія,— вказує В. І. Ленін,— «дійсні», тобто існують, це вірно. Але назвати думку матеріальною— значить зробити помилковий крок до змішання матеріалізму з ідеалізмом».
О. І. Герцен правильно й образно писав, що взаємовідношення діяльності мозку й мислення можна порівняти з взаємовідношенням машини та її роботи. Робота машини є властивість машини, але робота не є самою машиною. Так і думка є властивість високоорганізованої матерії — кори головного мозку, але не є матерією.
Отже, психіку не можна відривати від матерії, як це роблять ідеалісти, її не можна також і ототожнювати з матерією, як чи-нять вульгарні матеріалісти-механіцисти. Психіка перебуває в єдності з матерією — мозком і є особливою його властивістю.
Ця властивість мозку виражається в здатності відображення зовнішнього об'єктивного (що існує незалежно від нас) світу. В ряді філософських праць В. І. Ленін, звернувши увагу на здатність мозку відображати об'єктивну дійсність, обгрунтував теорію відображення. Предмети та явища навколишнього світу, діючи на людину, на її органи чуття, відображуються в корі мозку у вигляді образів цих предметів і явищ. Психічні процеси, що виникають при цьому в мозку: відчуття, сприйняття, уявлення, пригадування, мислення, уява — все це різні форми відображенням. Відображення людським мозком предметів та явищ об'єктивної дійсності і є пізнанням цієї дійсності. Так, людина пізнає властивості предметів та явищ зовнішнього середовища: їх ко¬лір, форму, величину і т. д. В результаті процесу відображення дійсності виникають і формуються почуття людини, її прагнення і дії, якості її особистості, запити, інтереси, здібності і характер, складається її життєвий досвід.
Усі психічні процеси, тобто всі форми відображення, виникають при активній взаємодії людини з зовнішнім світом. Відображення відбувається в процесі активної діяльності людини в суспільстві й саме є своєрідною діяльністю. Наприклад, сприймання не пасивне відображення мозком предметів та явищ навколишнього світу, а складна діяльність, пов'язана з активністю людини.
Психіка людини визначається умовами громадською життя. На практиці (в навчанні, праці, діяльності), у своєму досвіді
людина перевіряє правильність відображення зовнішнього світу й таким чином досягає повного й об'єктивного пізнання навколишнього.
Відображувальна діяльність людини становить єдність об'єктивного (незалежного від людини) і суб'єктивного (властивого людині, залежного від. людини). Відображення об'єктивне, оскільки воно є результатом уявлення і знання про цей світ. Проте одночасно відображення має і суб'єктивний характер, оскільки відображає конкретна людина, суб'єкт, особистість, з усіма її особливостями й своєрідністю. Відображення, таким чином, залежить від особистості людини, воно зумовлюється цілями й завданнями, які вона перед собою ставить. Відображення суб'єктивне й тому, що людина, пізнаючи навколишню дійсність, не лишається безпристрасним і байдужим спостерігачем того, що відображується в її свідомості: вона виражає до предметів та явищ дійсності певне ставлення. Тому відображення нашим мозком предметів об'єктивного світу завжди є суб'єктивним об¬разом об'єктивного світу.
Таким чином, психіка є функцією високоорганізованої матерії — мозку, функцією, що полягає у відображенні об'єктивної дійсності.
|
