2.5. Психологічна думка в повоєнні роки
У повоєнні роки ідеологічний контроль над діяльністю психологів і педагогів посилився. Увага влади до педагогіки і психології підвищилася у зв'язку з аналізом наслідків уроків Другої світової війни, потребою вдосконалення підготовки фахівців і активним утіленням в життя концепції формування нової людини. В зв'язку з цим було введено (щоправда, ненадовго) викладання психології і логіки в середніх школах, військових училищах та деяких вищих навчальних закладах.
Панівна ідеологія ставила перед педагогами і психологами завдання формувати нову радянську людину. Офіційні ідеологи намагалися поєднати психологію з ученням І.П.Павлова про умовні рефлекси.
Під тиском основоположних ідеологічних настанов деякі педагоги і психологи наголошували на можливості формування властивостей особистості у дітей шляхом створення відповідних соціальних умов. Так, у працях О.Р.Лурія, О.М.Леонтьєва, які справили великий вплив на психологів і педагогів України (бо, власне, в Україні й зароджувалися), проводилась думка, що властивості й риси людської особистості мають пояснюватись переважно в межах тих соціальних відносин, у яких існує людина. Проте Г.С.Костюк, С.Л.Рубінштейн та інші вчені наголошували, що зовнішні умови впливають на розвиток особистості завжди через внутрішні чинники (потреби, мотиви тощо).
Згідно з офіційною ідеологією, кримінальні злочини пояснювалися "пережитками капіталізму", а алкоголізм, наркоманія, проституція розглядались як окремі відхилення від норм у соціалістичному суспільстві. Насправді ж усі ці прояви не зникали, а навпаки, поширювалися.
Психологічні дослідження індивідуальних відмінностей у психіці людей, які провадились у Москві, Києві та інших наукових центрах, насторожували охоронців офіційної ідеології. Особливо нетерпимими для них були висновки І.В.Равич-Щербо, В.О.Крутецького про те, що здібності людини зумовлюються не тільки соціальними умовами, а й біологічними чинниками. Проти таких поглядів виступали представники панівної ідеології. Наприклад, міністр освіти М.Прокоф'єв на партійному з'їзді назвав висновки вчених-психологів ненауковими, а єдино правильним — пояснення психічного розвитку "нової людини" соціальними умовами. Роками панування ідей Т.Д.Лисенка, які цілком відповідали офіційній концепції про значення зовнішніх умов у розвитку особистості людини, будь-які посилання на роль генетичних чинників у психічному розвитку особистості були небезпечними для дослідників. Так, після дискусії про роль соціального і біологічного у вихованні людини М.П.Дубінін, котрий не заперечував у процесі виховання особистості біологічного чиннику, був засланий до Сибіру.
Виховання розглядалося як сума виключно соціальних впливів, успіхи в навчанні зумовлювалися створенням лише наочності, кабінетів тощо. Ігнорувалися психологічні чинники, не кажучи вже про фізіологічні. Проте на основі експериментальних даних Б.М.Теплова, В.Д.Небиліцина, деяких українських психологів (Є.О.Мілеряна та ін.) вчені дедалі частіше почали говорити про природжені здатності та здібності, про зв'язок між генотипом і типом особистості. Ці питання часто ставали предметом дискусій на сторінках журналів із психології, педагогіки та філософії наприкінці 70-х — у 80-х роках. Тепер відомо, що генеральний секретар ЦК КПРС Черненко, можливо під впливом дисертаційної праці своєї доньки, готував нову постанову, спрямовану проти педагогів і психологів, які визнавали вплив біологічного чинника на виховання особистості.
Звернімося до найвідоміших представників психологічної думки в Україні повоєнних років.
Григорий Силович Костюк (1899 - 1982) — український психолог. З 19 років почав працювати в рідному селі Могильне (нині Гайворонський район Кіровоградської області). В 1921 р. був короткочасно арештований за зв'язок з особою, що брала участь в українському визвольному русі. В 1920 - 1923 pp.
навчався на філософсько-педагогічному факультеті Київського інституту народної освіти, водночас викладав математику у школі, згодом завідував дослідною школою ім. І.Франка (приміщення цієї школи пізніше перейшло до військового відомства). У школі він розпочинає дослідження з психології навчання і розвитку учнів, публікує їх результати. Вже ці роботи були відзначені науковцями. На основі власних досліджень та даних інших науковців Г.Костюк написав навчальний посібник з педології. Проте цю книгу заборонили, і тепер вона — бібліографічна рідкість. Після постанови ЦК ВКП(б) 1936 p., як і багато інших психологів та педагогів, Г.Костюк змушений був відмовитися від експериментальної роботи, працював над підручником із психології, який вийшов перед Другою світовою війною. Цей підручник поряд з підручником С.Л.Рубін-штейна (написаний в Одесі і виданий у Москві) був одним із кращих у Радянському Союзі.
Г.Костюк не був винятком серед науковців щодо написання статей і брошур, присвячених черговим постановам партії та уряду. Проте ці його роботи відрізнялися тим, що після схвальних слів він викладав свої теоретичні міркування з актуальних проблем психології.
З ініціативи Г.Костюка у жовтні 1945 р. був заснований Науково-дослідний інститут психології УРСР. Впродовж 27 років із своїми помічниками (О.М.Раєвським, Б.Ф.Чаматою, Б.Ф.Баєвим, О.В.Скрипченком) він створив надзвичайно сприятливі умови для творчої праці. В інституті були проведені дослідження з проблем самосвідомості (П.Р.Чамата, МЙ.Баришевський); розвитку сприймання (Г.С.Костюк, П.П.Барановський, О.В.Скрипченко, В.Г.Ткаченко); розумового розвитку та розвитку мислення (Г.С.Костюк, Т.В.Косма, М.В.Вовчик-Блакитна, О.В.Скрипченко, Н.А.Пробірченко, В.Г.Ткаченко); розвитку уяви (Л.К.Балацька, В.Г.Ткаченко, О.М.Авраменко); розвитку мовлення (О.М.Раєвський, І.О.Синиця, Б.Ф.Баєв, В.В.Андрієвська, Р.Ю.Таращанська); психології навчальної діяльності та програмованого навчання (Г.С.Костюк, М.І.Алексєєва, Г.Ф.Івончик, Л.М.Прокопієнко, Б.Ф.Баєв, Ю.І.Машбиць, Г.О.Балл, О.В.Скрипченко, О.Братко); психології виховання (Т.В.Рубцова, Є.О.Сверстюк, Е.Ш.Сапожникова, С.Є.Новоміська, Є.І.Легков, Г.О.Ільїна, С.П.Тищенко); психології праці та трудового навчання (Є.О.Мілерян, В.В.Містюк, В.О.Моляко, З.С.Ничопорук, Л.С.Новикова, П.С.Перепелиця, І.М.Назімов, Ю.Гільбух, Р.О.Понамарьова, Р.Й.Мітельман, Б.О.Федоришин, О.Ящишин); психологічних чинників ефективної навчальної діяльності та психофізіологічних проблем (Р.І.Тамурді, П.І.Саприкін, М.Ю.Малков, О.Т.Губко, Л.В.Котлярова); психології дошкільного виховання (В.К.Котирло, М.В.Вовчик-Блакитна, О.І.Кульчицька, С.Є.Кулачківська, С.О.Ладевір, О.В.Проскура); психології аномальних дітей (А.М.Гольберг, М.Н.Стадненко,
І.М.Манжула); уваги (Є.О.Мілерян, О.Швецов); соціально-психологічних проблем педагогічного колективу (О.І.Жаворонко, Р.Х.Шакуров); психології відбору військових льотчиків (Є.О.Мілерян, М.Ю.Малков, 1.1.Петров, П.С.Перепелиця, О.В.Скрипченко, Й.Т.Романюк); теорії та історії психології (Г.С.Костюк, П.М.Пелех, П.С.Горностай, Б.Ф.Баєв). Г.Костюк вимагав високого теоретичного і методичного рівня та належної результативності цих наукових праць. Чимало робіт, виконаних в інституті, були високо оцінені не тільки психологами Радянського Союзу, а й науковцями Європи та Америки. Наприклад, Ж.Піаже, котрому було доручено дати наукову оцінку психологічних досліджень, представлених на конгресі, що проходив у Бельгії, відзначив серед багатьох робіт радянських психологів лише одну роботу — працю Г.С.Костюка про комплексне дослідження розумового розвитку учнів. Ж.Піаже зазначив, що саме це дослідження з Радянського Союзу наближається до європейських рівнів.
Г.Костюк здійснював науково-організаційну роботу в АПН СРСР, Товаристві психологів. Звільнившись у 1972 р. від адміністративних обов'язків, Г.Костюк продовжував творчо працювати над проблемами розвитку особистості, її мислення, особисто проводив дослідження з проблем сприймання.
Г.Костюк розробив концепцію психічного розвитку в онтогенезі. На його думку, онтогенез зумовлюється єдністю біологічних і соціальних умов психічного розвитку, від яких залежать індивідуальні й типологічні відмінності у психіці людини, але провідну роль у психічному розвитку людини відіграє спеціально організоване засвоєння дитиною надбань попередніх поколінь. Г.Костюк зазначав, що нові структури у психіці особистості, яка розвивається, виникають шляхом диференціації та інтеграції. На його думку, між новими та вже існуючими структурами нерідко виникають суперечності, які стають рушійними силами психічного розвитку.
Павло Романович Чамата (1898 - 1968) — український психолог, директор Київського педагогічного інституту, заступник директора інституту психологи УРСР. Автор праць "Спроби виховання сполучного рефлексу на основі писемного мовного подразника" (1928), "До питання про структуру сполучних рефлексів" (1930), "Розвиток уявлень і понять у дітей молодшого шкільного віку в процесі навчання" (1940) та ін. У повоєнні роки наукові інтереси П.Чамати зосереджувалися на проблемі розвитку самосвідомості підростаючої особистості. Про його заслуги в дослідженні цієї проблеми свідчить те, що узагальнюючу працю з проблеми самосвідомості доручили в АПН СРСР писати саме П.Чаматі. Нім була підготовлена змістовна об'ємна монографія, яка, на жаль, залишилась у рукопису. П.Чамата — автор підручника з психології для педагогічних училищ і співавтор підручника з психології для педагогічних вищих навчальних закладів. Тривала робота П.Чамати на посаді заступника директора Інституту психології УРСР закінчилася після однієї розмови з міністром освіти УРСР, під час якої його звинуватили у притупленні пильності й некритичному ставленні до ідей Є.Сверстюка. Після цього він, як тоді годилося, звільнився за власним бажанням з посади заступника директора інституту, але продовжував працювати науковим співробітником.
Дмитро Федорович Ніколенко (1899 - 1993) — український психолог, автор понад 200 наукових і науково-методичних праць з різних питань психології: "Посібник для дитячих садків" (1927), "Матеріали до питання про сприймання числових фігур" (1928), "Дитяча пам'ять" (1935), "Організація професійної консультації" (1929), "Вікові особливості дітей" (1935), "Сприймання дітьми комічних ситуацій в їх художньому зображенні" (1948), "Про психологію засвоєння дітьми молодшого віку граматичних категорій" (1949), "Розвиток мислення і мовлення у дітей дошкільного віку" (1951), "Процес формування навичок у світлі вчення І.П.Павлова..." (1952), "Питання психології радянського вчителя" (1957) та ін.
Д.Ніколенко — співавтор підручників із психології та методичних посібників. До війни він працював викладачем кафедри психології, але через донос одного зі студентів про використання на заняттях тестових методик змушений був перейти працювати на залізницю. Під час війни завідував школою для сліпих дітей та дітей з вадами зору і за умов окупації Києва врятував життя багатьом дітям і деяким військовополоненим. Після війни вдруге захистив кандидатську дисертацію (з проблем психології комічного), працював викладачем, деканом, потім завідував кафедрою психології.
Петро Іванович Зінченко (1903 - 1969) — український психолог, працював у Харківському університеті, завідував кафедрою психології. Автор праць із психології пам'яті ("Про забування і відтворення учнями знань", "Дослідження запам'ятовування" та ін.) У цих дослідженнях показував зв'язок запам'ятовування з мотивами і метою та способами діяльності, розкрив деякі важливі механізми зв'язку довільної і мимовільної пам'яті.
П.Зінченко та його співробітники дійшли висновку, що в дошкільному віці починається формування власне мнемічних дій, які значною мірою зумовлюють результативність діяльності, успішність спілкування з дорослими. За даними П.Зінченка, здатність заучувати й відтворювати значно підвищується у молодшому шкільному віці. Особливо зростають продуктивність запам'ятовування навчального матеріалу, точність впізнання об'єктів, що спостерігалися. Пам'ять підлітка розвивається у тісному зв'язку з розвитком мовлення і мислення.
П.Зінченко створив у Харкові наукову школу. Його вихованці успішно працювали і працюють над проблемами психології пам'яті (С.П.Бочарова, П.Б.Невельський, Г.С.Середа та ін.), проблемами психології навчання (Ф.ІГБоданський, В.В.Рєпкін та ін.), засвоєння навчального матеріалу та розвитку мислення у дітей (О.М.Концева, Г.Г.Петренко, О.О.Хоменко та ін.).
Оксана Овсіївна Хоменко (1905 - 1983) — український психолог, автор праць із проблем розвитку художнього сприймання і мислення дитини.
Ольга Михайлівна Концева (1909 - 1955) — український психолог, автор праць із проблем розуміння дітьми байок, розв'язування задач семирічними дітьми, формування логічного мислення у дітей дошкільного віку.
Петро Борисович Невельський (1918 - 1973) — український психолог, одним із перших розробляв проблеми інженерної психології, застосування інформаційного підходу до дослідження пам'яті.
Фелікс Григорович Боданський (1921 - 1983) — український психолог, автор понад 50 наукових праць із проблем формування теоретичного мислення при навчанні математиці молодших школярів.
Іван Павлович Смолій (1910 - 1986) — український психолог, автор праць з історії психології, психологічної підготовки студентів до педагогічної діяльності, методики викладання психології тощо.
Григорій Кузьмич Середа (1925 - 1987) — український психолог, розробляв інтенціональний підхід до розуміння психологічної природи і механізмів пам'яті. Автор підручника з інженерної психології і співавтор інших навчальних посібників із психології.
Давид Генріхович Елькін (1904 - 1984) — український психолог, завідував кафедрою психології в одеському державному університеті. Автор праць про психологію студентів (1927), сприймання простору і міри (1934), сприймання часу і діяльності (1941), сприймання часу й увагу (1947). У капітальній праці з проблеми сприймання часу Д.Елькін писав, що для сприймання часу людина не має спеціальних аналізаторів. Воно здійснюється шляхом взаємодії різних аналізаторів. Серед них велике місце посідають кінестетичні аналізатори. При пошкодженнях рухової сфери кінестетичне сприймання часу втрачає свою точність і зазнає ряду істотних змін. Спроби загальмувати рухи призводять до значного збільшення помилок при відтворенні ритмічної послідовності сприйнятих подразників. Позитивне значення у сприйманні ритмічної послідовності подразників мають уявлення, які певною мірою замінюють рухомий компонент. Експериментальні дані Д.Елькіна показали, що слухове сприймання тривалості, швидкості й послідовності характеризується найбільшою точністю. Чим ближче сприймання часу до змісту діяльності, в яку вони включаються, чим більше життєве значення воно має для людини, тим воно точніше. Д.Елькін установив зв'язок між музичною обдарованістю і сприйманням невеликих проміжків часу.
Петро Михайлович Пелех (1887 - 1961) — український психолог, автор праць із проблем профорієнтації і профвідбору та низки праць з історії психології ("Психологія у Києво-Могилянській Колегії XVII ст." та ін.).
П.Пелех мав європейську освіту (навчався у Відні), добре володів кількома іноземними мовами. Після жовтневих подій залишився у Києві, брав участь в обговоренні психолого-педагогічних проблем у НАН України (Товаристві Т.Г.Шевченка).
Олександр Миколайович Раєвський (1891 - 1971) — український психолог, у 1925 - 1926 pp. працював у галузі експериментальної педагогіки й педагогічної психології, довгий час завідував кафедрою психології Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, певний час був заступником директора Інституту психології. Йому належить багато праць із питань впливу оцінки на показник обдарованості дітей (1930), про психологічні основи засвоєння навчального матеріалу школярами (1943), про роздільне навчання хлопчиків і дівчаток у школі (1945), про розум та його виховання (1947), про пам'ять і шляхи її поліпшення (1950), про психологічне та ідеологічне в індивідуальній свідомості (1955), про місце мислення в загальній структурі життя особистості (1956), про мовлення тощо.
Відзначаючи внесок О.Раєвського в розвиток психології, В.А.Роменець наголошує, що провідними засадами дослідницьких спостережень ученого були принципи почуттєвості. З них починається психічна активність і ними завершується. Почуття породжуються мотивацією, волею й мисленням людини. О.Раєвський наголошував, що емоції та почуття пронизують усю людську істоту, починаючи з вияву найпростіших органічних потреб і закінчуючи світоглядно-дійовим ставленням людей до світу.
Тетяна Василівна Косма (1905 - 1973) — український психолог, автор праць із сприймання і розуміння метафор, алегорій та інших образних засобів, розвитку мислення у молодших школярів, а також історії психології.
Леоніла Костянтинівна Балацька (1909 - 1978) — український психолог, автор робіт із проблем розвитку уяви молодших школярів, а також деяких аспектів мовлення і мислення.
Іван Омелянович Синиця (1910 - 1976) — український психолог і педагог, закінчив Вінницький інститут соціального виховання (1932), а потім Київський педагогічний інститут (1938), працював учителем середньої школи, інспектором міськвно в Києві, а згодом, від 1951 p., — науковим співробітником, завідувачем відділу НДІ психології УРСР. До війни був репресований. І.Синиці належать близько 200 наукових і науково-методичних праць із психологічних особливостей засвоєння учнями лексики, усного і писемного мовлення учнів середніх класів, культури усного, писемного мовлення, педагогічного такту та майстерності учителя.
Євген Олександрович Мілерян (1913 - 1983) — український психолог, автор численних праць із питань психофізіології, психологи, трудового навчання, профвідбору, уваги, методів психологічних досліджень ("Електрична активність мозку людини при увазі до звукового подразника" (1955), "Увага та її виховання у дітей" (1955), "Формування в учнів 10 класів умінь застосовувати знання з фізики на практиці" (1956) та ін.) і Є.Мілеряну належать праці з питань технічного мислення, розв'язання конструктивно-технічних завдань. Під його керівництвом було проведене багаторічне дослідження з психо- 1 логічного відбору юнаків до Харківського (Чугуївського) військового авіаційного училища та відбору водіїв автотранспорту.
Є.Мілерян розробляв теорію формування трудових політехнічних умінь, концепцію інженерно-психологічної експертизи оцінки якості й надійності функціонування системи "людина — техніка" та теорію професійної психологічної діагностики. Він автор психодіагностичних методик дослідження психофізіологічних особливостей людини (методика для дослідження ВИД, для дослідження уваги — "Атенціометр" та ін.). Вони були використані для профвідбору операторів, льотчиків, водіїв. Є.Мілерян сконструював ряд установок і тренажерів.
На час розвитку наукового таланту Є.Мілеряна в Україні відбулися чергові гоніння на інтелігенцію, зокрема науковців. Прибічники сумновідомого Маланчука змусили Є.Мілеряна виїхати з України до Вірменії.
У Вірменії Є.Мілерян плідно продовжив наукову роботу — створив у Єревані лабораторію, де розроблялися не тільки загальнопсихологічні, а й прикладні психологічні проблеми. Так, він започаткував у Вірменії психологічну підготовку операторів атомних електростанцій, запропонував низку практичних рекомендацій.
Микола Юхимович Малков (1918 - 1987) — український психолог, автор праць із проблем індивідуальних відмінностей у розвитку деяких психічних функцій, профвідбору льотчиків тощо.
Борис Федорович Баєв (1923 - 1979) — український психолог, автор праць із проблем мовлення, зокрема внутрішнього мовлення, а також історії психології. Автор і співавтор навчальних посібників із психології.
Людмила Микитівна Проколієнко (1927 - 1987) — український психолог, автор близько 80 наукових і науково-методичних праць із проблем засвоєння учнями мови, програмованого навчання, історії психології, засвоєння студентами психологічних знань. Співавтор навчальних посібників із психології.
Ярослав Іванович Цурковський (1905 - 1997) —український психолог, автор оригінальної інтегральної методики психологічного дослідження особистості. Сконструйований ним контролограф дає змогу: 1) оптимізувати інструктаж з погляду обсягу, змісту і форм подачі інформації обстежуваному; 2) більш об'єктивно враховувати дії обстежуваного в процесі експерименту; 3) встановлювати співвідношення кількісних і якісних показників тощо. Застосування методики дало позитивні результати при виборі й підготовці спортсменів, машиністів та інших спеціалістів.
Віктор Іванович Абраменко (1924 - 1984) — український психолог, автор праць із проблеми формування характеру в різних вікових груп співавтор навчальних посібників із психології.
Михайло Володимирович Левченко (1944 - 1995) — український психолог, автор понад 80 наукових і науково-методичних праць. Одним з перших в Україні почав вивчати адаптацію як соціально-психологічне явище. До нього адаптацію досліджували на фізіологічному та соціальному рівні. Предметом дослідження М.Левченка був аналіз адаптації в процесі формування психологічної готовності молоді до вибору професії вчителя.
Віктор Володимирович Власенко (1952 - 1997) — український психолог, автор праць із проблем взаємовідносин, взаємооцінок учителів і учнів різних вікових груп.
Володимир Андрійович Роменець (1926 - 1998) — український психолог, автор багатьох праць з історії психології, співавтор навчальних посібників із психології. Він започаткував концепцію психології вчинку.
Вважаємо за необхідне окремо висвітлити розвиток психологічної думки на кафедрі психології Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Кафедра психології є найстарішою і найчисленнішою кафедрою цього навчального закладу. Вона — ровесник інституту, тепер університету. Кількість її членів в окремі періоди становила понад ЗО осіб. Лише 1991 р. вона була поділена на дві кафедри.
У довоєнні й перші післявоєнні роки кафедру очолював доктор психологічних наук, професор Г.С.Костюк (1899 - 1982). Він автор підручників із загальної психології, з педології та вікової психології. Головний предмет досліджень Г.Костюка — психічний розвиток дітей. Основні праці присвячені вивченню мислення і мови в молодших школярів, з'ясуванню природи здібностей, виявленню психологічних обґрунтувань шляхів побудови навчального матеріалу. Г.Костюку належить багато праць з історії психології. Під його керівництвом члени кафедри розробляли питання розвитку самосвідомості (П.Р.Чамата, Л.Г.Подоляк), волі (Д.Ф.Ніколенко), уяви (Л.К.Балацька), уваги (Є.О.Мілерян), пам'яті (Б.Н.Зальцман), емоцій (М.Г.Штівенман) в учнів різних вікових груп.
Другим завідувачем кафедри був професор Д.Ф.Ніколенко (1898 - 1993). Він автор понад 200 наукових і науково-методичних праць. Основні праці присвячені формуванню умінь і навичок під час оволодіння різними видами діяльності, психологічним основам підготовки вчителя; профорієнтації та профвідбору, питанням сприймання людиною комічного тощо. Д.Ніколенку належить ряд навчальних і методичних посібників із психології, підручник з вікової психології для студентів дошкільного відділення. Д.Ніколенко координував дослідження з питань формування в учнів характеру (В.І.Абраменко), засвоєння граматичних понять учнями (Л.М.Проколієнко, Н.Ф.Пічко), програмованого навчання (В.О.Соловієнко, М.І.Ярославський), стосунків між учнями і вчителями (В.В.Власенко), психолого-педагогічної адаптації й особливостей професійного самовизначення учнівської молоді (М.В.Левченко), самооцінки та самоконтролю (Л.Г.Подоляк, Л.В.Долинська), психологічних основ навчання і виховання учнів профтехучилищ (З.В.Огороднійчук), психологічних основ морального виховання (О.І.Кульчицька), психологічних основ застосування технічних засобів навчання (О.В.Ільїн), індивідуальних особливостей поведінки дітей раннього віку (Т.І.Константинова), психологічних основ профорієнтації та профвідбору (М.В.Левченко, К.О.Євстаф'єва), розвитку мислення (С.Д.Максименко), історії психології (П.Д.Шевченко).
Наступним завідувачем кафедри психології був доктор психологічних наук, професор О.В.Скрипченко (1921 р.н.) Він автор понад 250 наукових і науково-методичних робіт. Теми основних праць — комплексне вивчення розвитку сенсомоторних, перцептивних, мінемічних, мисленнєвих, мовних та імажинативних складових інтелекту. Теоретично обґрунтував і практично провів дослідження багатьох психічних явищ та їх детермінант впродовж тривалого часу на одних і тих самих особах з метою якнайповнішого розкриття потенційних можливостей психічного розвитку дитини. Ці ідеї найбільш повно були використані Н.А.Побірченко при дослідженні мислення, Т.М.Лисянською та І.С.Булах при комплексному дослідженні мисленнєвих операцій аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та конкретизації в дітей дошкільного і молодшого шкільного віку та частково іншими викладачами. Проведені О.Скрипченком дослідження розвитку в молодших школярів узагальнень дістали практичну реалізацію при перебудові вивчення математики в початкових класах, а розроблена спільно з колективом науковців, очолюваних Г.С.Костюком та Є.О.Мілеряном, методика психологічного відбору льотчиків була запроваджена у військових училищах незалежної України.
О.Скрипченко координував роботу членів кафедри з питань розвитку самосвідомості (Л.Г.Подоляк), психології спілкування (В.В.Власенко, Л.В.Долинська, Н.В.Чепелєва, Л.І.Уманець, Т.В.Скрипченко, Н.М.Красна), формування навчальних дій учнів (Н.В.Співак), формування світоглядних і моральних якостей (О.В.Ільїн, Ю.М.Ковальчук, Л.Є.Яценко), ставлення учнів до навчання (Н.П.Зубалій), до праці (О.І.Кривов'яз), розвитку психофізичних функцій та психологічних основ наочності (О.В.Ільїн), професійної психологічної підготовки, профвідбору (З.В.Огороднійчук, Н.Ф.Пічко, М.В.Левченко), формування моральних якостей (ОХ Кульчицька, Ю.М.Ковальчук та ін.).
Далі кафедрою психології керував доцент М.В.Левченко (1944 - 1995). Він автор понад 80 наукових і науково-методичних праць. Основні роботи присвячені психологічній і педагогічній адаптації студентів до навчання і умов життя у вищому навчальному закладі, психологічним питанням профорієнтації та профвідбору. М.Левченко започаткував розробку проблеми адаптації як загальної проблеми. На підставі одержаних ним наукових висновків члени кафедри розробляли проблему психологічної підготовки майбутнього вчителя до діяльності в умовах педагогічних вищих навчальних закладів. При цьому члени кафедри особливу увагу звертали на трактування М.Левченком адаптації як загальнонаукового поняття, яке належить не тільки до природничих, а й до соціальних наук, на його висновки про детермінанти адаптації в процесі формування психологічної готовності молоді до вибору професії вчителя. Теоретичною основою досліджень членів кафедри психології стали висновки М.Левченка, зроблені на основі аналізу власних досліджень та досліджень Г.О.Балла, К.О.Сантрасяна про те, що психологічна адаптація орієнтована на збереження й утворення певних характерологічних особливостей індивіда за умов змінного середовища, на урівноваження індивіда з динамічним середовищем; що механізм психологічної адаптації функціонує як система, яка охоплює індивіда й середовище, але, на жаль, не завжди приводить до бажаних результатів; що психологічна адаптація реалізується не тільки через пристосування індивіда до середовища, а й через пристосування індивідом середовища до самого себе.
Особливу увагу М.Левченко звертав на всіляке сприяння роботі нових членів кафедри, допомагав їм розробляти питання психології спілкування (Т.М.Зелінська, О.Л.Коробанова), екологічної психології (О.Г.Артемчук), психології профорієнтації та профвідбору (О.Л.Туриніна), мовленнєвої підготовки вчителів, психологічних основ сприймання об'єктів технічного креслення (Д.О.Ніколенко), впливу театрального мистецтва на розвиток учнів (Н.Д.Абрамян), вияву самосвідомості студентів у процесі формування професійних переконань (В.В.Павленко) та ін.
Члени кафедри психології керували й керують науковою роботою студентів. Протягом десяти років організовувались і проводились студентські наукові олімпіади з психології, в яких брали участь представники вищих навчальних закладів, не тільки України, а й Росії, Білорусії, Молдови, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Туркменії, Киргизії, Прибалтики. Провідні науковці кафедри координують роботу понад ста аспірантів і докторантів. Чимало співробітників кафедри психології є членами кількох учених рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій, а окремі з них посідали і посідають на громадських засадах відповідальні посади в цих радах (Д.Ф.Ніколенко п'ять років був ученим секретарем ученої ради, Л.М.Проколієнко близько п'яти років була заступником голови вченої ради, О.В.Скрипченко працював заступником голови вченої ради протягом десяти років, десять років була секретарем ученої ради Л.Г.Подоляк, тепер ці обов'язки виконує Л.В.Долинська).
Періодично кафедра психології організовувала й проводила науково-методичні конференції викладачів і науковців не тільки України, а й інших країн.
Протягом усього існування кафедра психології готувала вчительські кадри відповідно до навчальних планів із загальної, вікової та педагогічної психології, соціальної, експериментальної психології, психології особистості й спілкування.
Останні роки члени кафедри працюють над проблемою соціальних і психолого-педагогічних особливостей підготовки вчителя в умовах економічних перетворень.
За час існування кафедри було опубліковано понад 2 тис. наукових, науково-методичних та навчальних праць.
При кафедрі психології є аспірантура і докторатура. За час її існування близько 50 викладачів різних вищих навчальних закладів захистили кандидатські і шість докторських дисертацій.
Тепер кафедру психології очолює кандидат психологічних наук, доцент Л.В.Долинська (на педагогічному факультеті — доктор психологічних наук, професор Н.В.Чепелєва).
***
Із викладеного можна зробити такі висновки:
1. Психологічна думка в Україні розвивалася досить успішно. Україна дала багато філософів і психологів, які розвивали психологічну думку не тільки в Україні, а й у Росії та інших країнах.
2. У пожовтневий період влада загалом дбала про розвиток психології, педагогіки: утворювалися нові кафедри, в України був відкритий Науково-дослідний інститут педагогіки. До його складу входив відділ психології тощо. У 1945 р. був створений НДІ психології. Проте за радянських часів усі науки перебували під жорстким контролем офіційних ідеологів. Вони завдали шкоди розвитку психологічної науки (постанова 1936 p., ліквідація Харківської школи, спроби замінити психологію вченням Павлова; нав'язати "ідеї" Лисенка тощо). Ці уроки мають бути враховані в майбутньому. В демократичному суспільстві ніхто не має чинити ідеологічного диктату щодо розвитку науки.
3. В Україні є потужна база для подальшого розвитку психологічної думки.
