З прийняттям християнства 1988р. язичництво ще зберігається до XIII ст. бо християнство поширювались переважно у вищих суспільства. В цьому полягає основна причина асиміляції (поєднання) язичницьких і християнських релігій. В період Київської Русі активно розвивалися різні жанри календарно обрядового та родинного фольклору, видатними явищами в розвитку культури було виникнення героїчного епосу, як усної народної творчості, що існував у вигляді билин. Найдревніші билини створювались у Чернігові, Києві, Галичині, Новгороді, а головними героями були богатирі, Ілля Муровець, Альоша Попович, в билинах спостерігали тісний зв'язок між співами і наспівами, мелодія, речитативна, наспівно-дикламиційна най характернішою ознакою билин є не регулярна часокількісна ритміка.
Носіями обрядового народного мистецтва були скоморохи – це мандрівні музиканти які грали на багатьох музичних інструментах, танцювали і співали.
Крім обрядового фольклору, героїчного епосу та скоморохів, існували інші види і жанри усної творчості.
Родинно-побутовий фольклор: міфи, казки, загадки, перекази, прислів’я, приказки.
Після прийняття християнства, Київська князівська влада, почала надавати особливого значення освіті. Вводиться обов’язкова шкільна освіта для дітей вищого стану і невідємними предметом був церковний спів.
Отже крім високо освідченнях людей, князівського роду, були також високо освідченими митрополити та ченці.
У XII – XIII ст. В Київський Русі крім Києва виникають нові центри книжності в Чернігові та Галичині. З цього часу дійшов до нас літопис Нестора «Повість врем’яних літ» до складу якого входило слово полку Ігорів. В князівськодружинному побуті музика відіграла значну роль, Русичі використовували такі музичні інструменти: гуслі, флейта, сопілки.
|
